Після подій на Гаїті в багатьох редакціях і агентствах новин продовжують вивчати фактори, що впливають на ефективність роботи редакції під час кризових ситуацій і стихійних лих, у тому числі на ефективність спілкування з членами редакції, що працюють в зоні стихійного лиха.

У лютому у Вашингтоні відбулося засідання менеджерів і репортерів американських агенств новин: учасники засідання обговорили проблеми лідерства та менеджменту під час кризових ситуацій. Директор Центру дослідження травми і журналістики ім. Дарта Брюс Шапіро підкреслив важливість спілкування між керівництвом агенства новин та репортерами.

Незважаючи на те, що більшість журналістів спілкуються з іншими журналістами, на думку Шапіро, дуже важливо, щоб керівництво підтримувало постійний контакт з репортерами, які перебувають у зоні бойових дій або в зоні стихійного лиха: адже в такому разі журналісти перебувають в надзвичайно стресовій ситуації і наражаються на небезпеку травми.

За оцінками Центру ім. Дарта 86-98% журналістів протягом своєї кар'єри опиняються в центрі подій, які можуть призвести до травми. Після повернення додому у багатьох з них розвиваються симптоми посттравматичного стресу (СПТС): неспокій, безсоння, депресія та інші.

Ентоні Фейнштейн, професор психіатрії в Університеті Торонто і автор книги "Журналісти під обстрілом: Висвітлення військових дій - небезпека для психіки", вважає, що посттравматичним стресом страждають 12% журналістів.

Незважаючи на статистичні дані, Національний центр посттравматичного стресу стверджує, що дуже часто ступінь впливу трагічних подій на журналістів недооцінюється, ризик не приймають всерйоз, більш того, багато людей думають, що у журналістів "виробився імунітет до тих людських страждань, які їм доводиться спостерігати" .

У професії репортера здатність швидко відновлювати свої сили є необхідною якістю, а несприйнятливість до трагедій вважається підставою для гордості: це призводить до того, що журналісту важко визнавати психологічні проблеми, а члени редакції не знають, як вести себе в цій ситуації.

Шапіро вважає, що "погане управління ще більше підсилює ризик посттравматичного стресу".

Проаналізувавши досвід з Гаїті, Шапіро підготував ряд важливих рекомендацій для керівництва редакцій на випадок майбутніх надзвичайних ситуацій.

    * Плануйте заздалегідь: Журналісти повинні бути підготовлені: вони повинні знати, що вони збираються робити в зоні лиха.
    * Попередній тренінг: Переконайтеся в тому, що журналісти і інші співробітники знають про ризик травми. Вони повинні знати симптоми травми і посттравматичного стресу, а також способи з ними боротися.
    * Пропонуйте підтримку: Якщо журналіст знаходиться в зоні лиха, з ним постійно повинен підтримувати зв'язок хтось у редакції - хтось, кому можна розповісти про щоденні події. Сприяє спілкуванню журналістів зі своїми сім'ями і близькими. Після повернення додому цим людям буде необхідний період реабілітації.
    * Будьте уважні: Необхідно розуміти, що журналісти перебували в епіцентрі трагічних подій. Спостерігайте за їх поведінкою - Шапіро називає це "уважним очікуванням".
    * Поширюйте інформацію: Поширюйте інформацію: розмістіть інформацію про травму і джерела на своєму веб-сайті, проведіть семінари, розкажіть про вплив травми на журналістику.

Шапіро підкреслив важливість спілкування і запропонував ряд рекомендацій на тему діалогів з репортерами і того, як важливо вислухати журналіста.

Методологія: як активно вислухати журналіста.

Факти (Що сталося?)

Вплив (Що Ви думаєте і відчуваєте?)

Зараз (Як справи зараз?)

Освіта (Це нормальні почуття.)

Що робити можна, а що не можна

    * Не можна говорити: "Я знаю, що ти відчуваєш."
    * Не можна ставити діагноз: не змушуйте їх відчувати, що з ними щось не так.
    * Потрібно дивитися їм в очі.
    * Треба звести свою реакцію до мінімуму: спостерігайте, робіть висновки, але не висловлюйте думки і не давайте порад.
    * Для отримання більш детальної інформації  www.dartcenter.org.

Джерело: http://www.ijnet.org