Міжнародний семінар «Рекрутування та організація: Виклики для спілок у часи медіакризи» проходив якраз у переддень православного Великодня. До Белграду (Сербія) 17-18 квітня ц.р. на запрошення Європейської федерації журналістів (регіональна організація МФЖ, яка об’єднує понад 260 тисяч осіб у більш ніж 30 країнах) з’їхалися представники Туреччини, України та колишніх республік Югославії – Хорватії, Чорногорії, Македонії й, власне, Сербії. На півтораденну регіональну зустріч прилетіли також голова ЄФЖ Арне Кьоніг зі Стокгольма та директор ЄФЖ Рената Шрьодер – з Брюсселю.
18 учасників семінару спочатку ознайомилися з висновками аналогічної регіональної зустрічі у Будапешті, поділилися досвідом щодо покращення іміджу спілки через пряму комунікацію, вебсайт та інформаційні кампанії. Стрижневою темою обговорення стало залучення молоді в організацію. Рената Шрьодер відзначила, що якщо кілька років тому МФЖ говорила про фрілансерів, то нині – активні розмови про онлайн-журналістів.
Оскільки у попередніх регіональних зустрічах відзначилися колеги із Хорватії, то першою доповідь мала Габріела (Габі) Галіч із Профспілки хорватських журналістів (ПХЖ). Габі повідомила, що вони обговорюють зарплати та умови різноманітних доплат журналістам, тоді як традиційна спілка журналістів Хорватії займається зокрема і лобіюванням інтересів працівників ЗМІ в усіх офіційних владних установах. Члени її організації зазвичай дуже ліниві, аби заходити на сайт профспілки, бо звикли чекати, що до них прийдуть та ознайомлять з тим, що відбувається.
ПХЖ не робить смс-розсилання (деякі успішні приклади діяльності наводили спілки з інших країн на попередніх семінарах), однак дуже добре навчилися слухати своїх членів. У них немає досвіду страйків, оскільки намагаються вирішувати всі питання так би мовити «досудовим способом», і слово «страйк» використовують скоріше як останній аргумент тиску на роботодавців. Тобто профспілка вже навчилася буквально за 5-10 хвилин демонструвати свою реальну незгоду, тим самим змушуючи іншу сторону відповідно йти на поступки.
ПХЖ не розсилає прес-релізів про великі досягнення – комунікація йде від людини до людини, по кожному конкретному випадку. На запитання «Чому я маю бути членом, коли у мене прекрасні вихідні, нормально платять?» профспілка пояснює, що осередок має створюватися у кращі часи і боротися за стабільність, а не в найгірші, коли всі позиції апріорі не втримаєш. Не будучи об’єднаним, у кризу найважче, коли ти один. Скажімо, у приватних ЗМІ щорічна відпустка журналістів не перевищує 18 днів, тоді як у державних навіть юні новачки мають більше відпочинку. Правова підтримка й авторитет хорватських спілки та профспілки (асоціації) журналістів приваблюють до них молодь. Спілка не видає прес-карти, а тільки профспілка – журналістам.
Габі зачепила ще одне важливе питання сьогодення – власники нових медіа (особливо Інтернет-видань) не хочуть брати на роботу старших колег, тоді як молодим можна платити менше і, до того ж, міняти частіше – без особливих зобов’язань. Ця категорія журналістів перетворюється на фрілансерів не з власної волі – так званих «фрілансерів на студентському контракті», коли їх беруть зазвичай тільки для стартапу або якоїсь невеликої частини проекту, і згодом набирається інший штат або ресурс взагалі продається іншому власнику, в якого з журналістами, безумовно, жодних фінансових зобов’язань. Ще один варіант для власників – працювати через приватників, які виступають як агентства з найму робочої сили. В обох випадках у профспілки не має правової бази для захисту цих журналістів. Від неформальних шляхів найму втрачає і держава – у вигляді податків. Журналістські організації у Хорватії проводять цілі кампанії за легальні заробітки.
Президент Профспілки хорватських журналістів Ясміна Поповіч повідомила, що вони є активними у регіонах – а там проживає 75% населення країни. Хоч до страйку і не вдаються, однак, за опитуванням, до 90% колег нормально сприймають цей засіб тиску. Очільник ПХЖ не радить погоджуватися на шантаж з боку роботодавців, які одного разу своєю волею заплатять менше, а згодом це перетвориться вже у постійне явище. Навіть 30-річні нині стають ветеранами, роботодавці хочуть молодших! Так, одному головному редактору таблоїда у Хорватії виповнилося 24 роки. Власники все більше не потребують людей з університетською освітою, а тільки тих, хто швидко пише.
Історія ПХЖ налічує всього двадцять років, тоді як Хорватській спілці журналістів (ХЖС) – уже понад сто. Обидві організації (ПХЖ розташовується у приміщенні ХСЖ) займаються захистом робочих та соціальних прав журналістів. Змінами медіа-законодавства опікуються робочі групи в спілці, які визнані урядом країни. Колективні угоди підписує профспілка (першу укладено 1996 року). Журналістам пропонуються одразу два членства – в спілці та профспілці.
Про онлайн-журналістів достатньо інформації ПХЖ не має: лише відомо, що з ними підписують короткотерміновий контракт на три місяці. Відбуваються різноманітні маніпуляції з молодими журналістами, особливо в Інтернет-проектах, які переповнені неграмотною інформацією. Ясміна запропонувала напрацювати стратегію співпраці з онлайн-журналістами, проте найголовніше, що вони мають самі себе ідентифікувати.
Голова Хорватської спілки журналістів Маріян Бельчіч розкрив тему рекрутування на робочому місці. Яке завдання журналістики і спілки? Чи належу я до того виду професій, які з гідністю ставляться до людей? Чи маємо доступ до інформації? Чи маємо гарантії вільно здійснювати мовлення? Всі ці запитання потрібно ставити собі у процесі роботи. Немає свободи преси, де журналіст бідний та корупційний. Нам треба знати свої права та обмінюватися інформацією з іншими країнами.
Коли сидимо за кавою і намагаємося залучити до своєї організації нових членів, треба, щоб всі журналісти редакції сиділи за столом, незалежно від того – ліві, праві, молоді, старші. І тоді за цією кавою ми погоджуємося ВСІ, що будемо виступати СПІЛЬНО, відстоюючи наші права.
Підприємець-фрілансер не може проти себе організувати профспілку. Так, все ж таки, хто він – змушений фрілансер чи самоорганізований журналіст? І оскільки закон завжди поганий, тому законодавство постійно потрібно вдосконалювати, тримати руку на пульсі права. Разом із тим, Маріян прагматично запропонував не витрачати сили на те, що нереально зберегти. Головне, домовитися між собою (тобто з іншими журналістськими організаціями), бо, буває, уряд готовий піти на зустріч ініціативам медіаспільноти, а самі спілки в той час мають різні погляди на одне й те ж питання, що потребує вирішення на державному рівні.
Представник журналістської організації з Македонії Сашко Панайотов визнав, що за 20-річну історію своєї профспілки проблеми є. Колись кожне місто мало державні ТРК, пізніше хотіли зробити їх громадськими, однак так і не вийшло. Оплачувані відпустки у журналістів країни – 20 днів. Як допомогти тим, які по 30 років працюють у ЗМІ з традиціями, своєю історією? Можливо, новостворені медіа, без бізнес-плану, і не варто підтримувати – вони мають піти, якщо не витримають конкуренції. Коли б половину таких закрити у Македонії, то це врятувало б інших.
Президент Спілки журналістів Сербії (профспілка) Драгана Кабаркапа повідомила про невтішну тенденцію, коли профспілка збирається звернутися до суду, а компанія-відповідач може до того часу збанкрутувати або ж юридична особа – засновник ЗМІ постійно змінюється, і тоді доводиться повністю міняти найменування компанії, до якої позиватися, і, до того ж, розшукувати її місцезнаходження. А це час і гроші, яких і так бракує. Страйки журналістів у Сербії інколи бувають. Однак, як зізналася Драгана, соціального діалогу у Сербії немає – всі його тільки вдають.
Голова найстаршої та найбільшої Конфедерації профспілок графічних працівників Сербії Бора Урошевіч наголосив, що закон ніколи не може бути досконалим. Так, 10 працівників можуть утворити осередок профспілки. Пан Урошевіч також погоджується, що мати багато спілок не варто. Однак поки що всі п’ять сербських журналістських організацій не можуть знайти спільної мови.
Оскільки у місцевому університеті політичних наук викладачі не хотіли мати жодного зв’язку зі спілкою чи асоціацією, то 2003 року Асоціація журналістів Сербії (підтримує Спілку журналістів Сербії, виділивши їй зокрема і кімнату у своєму приміщенні) заснувала свою Школу журналістики. Колись точилася дискусія, чи мала журналістська організація займатися сама навчанням або доручити це комусь іншому. Все ж таки, АСЖ створила окремі школи класичної журналістики, веб- та відеожурналістики. Слід відзначити, що після вебжурналістики слухачі (які вже є спеціалістами для онлайн-варіантів друкованих ЗМІ, електронних медіа та власне інтернет-видань) висловлюють бажання піти до класичної журналістики. Приймаючи Інтернет як щось швидке, як нову форму вираження, АЖС хоче впровадити цей спецкурс до класичної інститутської освіти. Президент АЖС Ніно Брайовіч повідомив, що нині існує проблема ідентифікації блогерів та коментаторів блогів.
На семінарі були присутніми троє третьокурсників Університету політичних наук. Одна студентка пожалілася, що коли вперше приносиш професору роботу, то він просто викидає її, не пояснюючи, де помилки, і лише кричить. До того ж, протягом навчання 99% з них не були на практиці у жодному ЗМІ. І чи не тому зі 120 студентів кожного випуску багато-хто йдуть у піар. Коли у вас є гарні зв’язки, то ви можете піти на ТБ і не маючи журналістської освіти.
Молодь висловила побажання щодо об’єднання всіх журналістських організацій країни (у Сербії – дві асоціації та три профспілки журналістів), оскільки важко визначитися, членом якої бути, до того ж, і інформації про них обмаль. Цікаво, що всі запрошені студенти погодилися вступити до організації журналістів, якщо тільки це не зашкодить їм особисто.
У Туреччині є багато асоціацій журналістів (тільки в Анкарі їх 11). Найбільшою є створена 60 років тому Асоціація журналістів Туреччини (АЖТ) з центром у Стамбулі, яка отримує членські внески одразу від роботодавців. Більше десяти років АЖТ активно підтримує Журналістську спілку Туреччини (профспілку), хоча 90-і роки позначилися якраз різкою втратою членів останньої.
Ситуація у турецьких медіа почала погіршуватися ще з 1980-х років. Люди бояться бути організованими або у спілці. Як тільки заходить мова про організацію, одразу ж можна почути запитання: «Про яку організацію ти говориш? Якусь терористичну організацію?» У людей тільки такі асоціації. Якщо в редакції є осередок профспілки, то таке ЗМІ важко продати іншому власнику – коштує він набагато дешевше.
Селім Сунер з профспілки зазначив, що у них в організації було 530 членів, а залишилося тільки 60. Законодавство забороняє звільнити робітника, коли він страйкує. Однак з усіх членів профспілки тільки десяток зголошуються на страйк. Власники звільняють членів профспілки, говорячи, що у стані переговорів з ними. За турецькими законами, 60 днів і або на страйк, або профспілка втрачає можливість підписати колективну угоду. Власники хитрують: давайте рік попрацюємо, а там, коли з’явиться довіра до цієї профспілки, тоді й за стіл переговорів. За таких умов профспілка відмовляє власнику. А що робить бос далі: погоджується взяти робітника після страйку, потім розраховується з ним повністю і тоді вже виганяє. Всі медіа-групи спілкуються між собою, і тому «організовані» журналісти потрапляють у чорний список. ЗМІ країни жодним словом не говорять, чому журналісти вийшли на страйк. Така собі цензура.
Тому профспілка використовує сайти медіасередовища. 2002 року представник МФЖ відвідав Туреччину, якому серйозна людина у газеті сказала, що ненавидить профспілку. Людей залякують, підкуповують, після чого у них підвищується тиск, і вони мовчать про профспілку. За законом, у Туреччині охоронець, який працює в редакції, може бути членом профспілки журналістів, а журналіст, який пише про будівництво, – тільки у профспілці будівельників.
Президент Європейської федерації журналістів Арне Кьоніг розкрив деякі аспекти діяльності Шведської спілки журналістів (ШСЖ), віце-президентом якої є. У Швеції немає якогось особливого правового обмеження щодо профспілок, що дає змогу бути незалежним. Навіть коли виділяються гроші Європейським Союзом на підтримку преси, спілка стоїть завжди за збереження редакційної свободи. Поки люди на страйку, журналістська організація намагається виплачувати їм гроші. Чому важко отримати симпатію від простих людей страйкуючим журналістам? Бо заважає стереотип, що журналіст – особа забезпечена.
Через втрату роботи зменшується кількість членів ШСЖ (спілка живе з внесків). Тому тисячі представників спілки з осені минулого року роз’яснювали для молодих журналістів переваги колективних угод, для чого найняли тисячі місцевих театрів. Бюджет заходів склав 8000 євро. Після того шведські колеги спеціально найняли людину, яка займається рекрутуванням. Надають підтримку новим групам журналістів, скажімо, фотографам-документалістам, а не тільки у жанрі новин чи репортажу. Нині у спілці дискусія, чи приймати тих, які тільки 40% часу присвячують журналістиці, та чи всі вони повинні мати прес-карти.
Онлайн-журналісти у Швеції отримують ставку плюс доплату за кліки. Небезпека у тому, щоб так само незабаром не сталося з матеріальною оцінкою роботи у друкованих ЗМІ, коли стануть платити тільки за те, скільки людей прочитало твою статтю. Власники все більше хочуть наймати на якийсь час, і тут їм приходять на допомогу агентства з найму – тоді це вже бізнес між двома компаніями, і профспілка не може жодним чином втрутитися. Та якщо онлайн-журналісти будуть притримуватися тих самих етичних принципів, то можна їх приймати до своєї спільноти.
Арне Кьоніг зазначив, що втрачаються доволі гарні стандарти журналістики, які мали до того. Тому, звертаючись до інших спілок – членів МФЖ, він вказав, що навіть за невеликої кількості членів успіх будь-якої організації може бути у впливовості та силі у переговорах. Звичайно, у кожній країні – свої особливості. Так, колумбійські колеги не говорять слова «спілка» взагалі, а лише «асоціація», оскільки це небезпечно. У Франції існує вісім журналістських організацій, які об’єднують сьогодні лише шість відсотків журналістів країни. Однак прикро, що ці журналістські організації не мають вплив на написання відповідних законів. У Фінляндії до 50% нових членів спілки вишуковують по Інтернету. Там же уряд хотів запровадити деякі невигідні журналістам зміни до закону, однак, завдяки широкому обговоренню у пресі, він побачив, що опозиція проти таких нововведень настільки велика, що був змушений відмовитися від своєї ідеї. В Ісландії 20% працівників ЗМІ звільнено у кризу, тому їм пропонується навіть перепідготовка, зміна професії.
У деяких країнах вдалося перетворити державні ЗМІ на громадські. Президент ЄФЖ припустив, що, можливо, настав час подумати і про громадський сектор у друкованих ЗМІ, однак при цьому виникає питання: що тут має бути профінансовано державою як підтримка преси.
Де можуть бути спільні інтереси спілки та профспілки журналістів? В етичних нормах, захисті авторських прав журналістів. Головне, щоб ця співпраця не зашкодила професії, щоб організації журналістів не погоджувалися на політичні речі, не позбулися незалежного статусу. Арне Кьоніг зазначив, що дуже часто проводиться подвійна робота, коли журналістських організацій в країні багато і, до того ж, вони діють нескоординовано. ЄФЖ має зосередити свої зусилля на ефективній перспективі для своїх членів. Щоб документи на національному рівні підписували всі організації – члени МФЖ у цій країні.
Які перешкоди стоять на заваді співпраці спілок (чи асоціацій) та профспілок журналістів? Певні традиції, особистості (цього можливо уникнути, коли нові лідери прийдуть і домовляться між собою у співпраці), приватні інтереси керівництва (аби не стало завадою – потрібно відкласти у бік), специфічні речі (скажімо, часом безпідставні зазіхання молодих профспілок на частину будинків спілок колишнього соцтабору).
Ясміна Поповіч з Хорватії запропонувала дещо змінити акценти у співпраці між спілками та профспілками – уникаючи бажання примусового об’єднання, прагнути вільного приєднання до ініціатив задля спільного захисту своїх членів. Головне – відповідати на потреби часу, постійно чинити спільний тиск на утискувачів журналістських прав. Власники ЗМІ дуже мобільні у своїх рішеннях, тому й організації журналістів мають бути такими ж оперативними. Постійно сповідувати аполітичність. Пам’ятати: легальний заробіток – законний захист.
Михайлина Скорик з Київської незалежної медіапрофспілки теж намагалася привернути увагу колег до проблеми зарплати у конвертах. Голова КНМП Юрій Луканов попросив підтримки від інших спілок на міжнародному рівні, зокрема і в обміні інформацією. Я ж від НСЖУ детально розкрив проблематику міжнародної конференції з нагоди 50-річчя Спілки, історію розвитку журналістської освіти в Україні, нашу роботу з юними та молодими журналістами, висловився про можливі шляхи співпраці спілки та профспілки, зокрема і щодо рекрутування членів.
Під час роботи семінару відбулося ще дві події: прес-конференція для місцевої преси та зустріч 45 представників медіагалузі в уряді країни. Для сербських ЗМІ Президент ЄФЖ Арне Кьоніг повідомив, що найбільше під час кризи постраждали друковані ЗМІ (все почалося з США і Великобританії). Президент АЖС Ніно Брайовіч поінформував про деталі зустрічі медійників на державному рівні. Медіамагнат (який підтримує потужну політичну силу в парламенті) просив державу підтримати пресу у кризі. Уряд погодився виділити приблизно мільйон євро як гранти для якісних медіа. Однак, на що конкретно підуть ці гроші, так поки і не домовилися. Журналістська спільнота вимагала змін законодавства. Проте погодилися, що заборона алкоголю у друкованих та електронних ЗМІ під час кризи не є панацеєю. PR-менеджер Електричної компанії (один з найбільших рекламодавців на ринку) запропонував купити рекламні місця в ЗМІ одразу на цілий рік. Ввізне мито на поліграфічну галузь буде зменшено до 8% (було 10%, через що у Сербії газети були найдешевшими в регіоні – по 20-30 євроцентів). Щодо журналістської освіти, то Школа вебжурналістики минулого року отримала грант від мінкультури, і цього року АЖС просить знову їх підтримати.
Для всіх учасників семінару чітко окреслено результати регіональної зустрічі. Поєднання зусиль спілок (асоціацій) та профспілок у захисті незалежності ЗМІ, професійних та соціальних інтересів журналістів. Виходити на освітні інституції та впроваджувати навчальні дисципліни з  соціальних та професійних прав працівників ЗМІ. Допомагати журналістам отримувати доступ до підвищення кваліфікації. Організовувати виробничу практику у ЗМІ для студентів та підтримувати контакти з ними. Проводити «круглі столи» за участю визнаних журналістів та студентів у швидкозмінних умовах для медіа, використовувати нові технології та соціальні мережі. Залучати до спілки веб-журналістів, проводити для них навчання з етики та авторських прав, журналістські тренінги, контактувати з ними особистими листами та запрошувати на спілчанські зустрічі, протистояти оплаті за кліки. Щодо внутрішнього реформування: розширювати критерії членства в нових умовах, створювати більш ефективні структури, аби від інших журналістських організацій отримувати допомогу. Бути готовими до викликів правового поля з організації – кампанії за права на національному рівні готувати за підтримки осередків на робочому місці; де необхідно – за підтримки ЄФЖ/МФЖ домагатися визнання страйків та активного членства.
Від імені Європейської федерації журналістів Арне Кьоніг надіслав листа Президенту Республіки Сербія Борісу Тадічу (копія – міністру культури) про нашу регіональну зустріч, події у сербській журналістиці та ініціативу «На зустріч стратегії ЄС щодо подолання європейської медіа кризи».
Міжнародна федерація журналістів розіслала медіа-реліз «Десять років минуло, МФЖ говорить НАТО «Повинні вибачитися» за вбивства у белградських ЗМІ». Під час бомбардування НАТО о 2:05 ночі телецентру РТС загинуло 16 працівників ЗМІ (частини тіл двох з них так і не знайшли, бо прицільний снаряд розірвався саме там, де вони перебували). Сербські колеги неодноразово пропонували МФЖ оголосити 23 квітня Днем пам’яті невинних жертв, однак рішення ще не ухвалено. Проводяться кампанії «Медіа – не військові мішені», в країні оголошено конкурс, як відновити будівлю телецентру. Учасники семінару побували біля цього приміщення та відвідали два монументи пам’яті.
Перекладач (англійська-сербська) на семінарі (теж, до речі, місцевий журналіст) на наше запитання, чому всі такі привітні на вулиці – наче і війни не було, розказував, що за весь цей час у Сербії не було звільнено з роботи жодного працівника саме з релігійних чи національних причин – таке траплялося з боснійцями, албанцями, македонцями та іншими поза межами Республіки Сербія.
Завжди гостинні сербські колеги влаштували всім учасникам зустрічі екскурсію Белградом (Beograd означає Біле Місто) – одним з найдавніших міст Європи (засноване 279 р. до н.е. кельтським племенем, перша назва – Singidunum). Через своє геостратегічне становище його багато разів завойовували та перейменовували. У 6 ст. місто колонізують слов’яни, які у 9 ст. запроваджують тут християнство. В історії місто було частиною Римської, Східно-Римської, Візантійської, Османської та Австро-Угорської імперій. Це місто зупинило турків на захід, і ці триста років під турецьким ярмом додали багато тюркських слів до слов’янської лексики. Однак цікаво, що з семи десятків мечетей у Белграді залишилася всього одна. У місті проживає до 2 млн. жителів (майже 25% населення Сербії), які офіційно використовують кирилицю разом із повсякденною латиницею. Переважна більшість – православні (Сербська Православна церква стала автономною 1219 року). У Православному соборі – всі ікони збереглися з 18-20 сторіччя.
Найголовніша вулиця – пішохідна Князя Михайла, де атмосфера старих часів поєднана з гламуром сучасних бутіків. Її жодного разу в історії не перейменовували, тоді як на інших можна зустріти по п’ять різних табличок найменувань. Калемегдан – найголовніший міський парк зі скульптурами та пам’ятниками найбільш відомих сербів. Далі – Белградська фортеця з військовим музеєм (техніка часів різних воєн стоїть і просто неба).
Бронзова статуя Віктора (Pobednik) є символом Белграда. Він стоїть на вершині кам’яної колони, загальна висота монумента сягає 14 метрів. Спочатку хотіли поставити цей пам’ятник на площі Терезіє у місті, однак, оскільки статуя – повністю голий мужчина, то 1928 року вирішили розмістити його у Белградській фортеці – на схилі, «обличчям» подалі від міста. Проте, тоді ще не відали, що саме на лівому березі річки Сава, яка саме тут впадає в Дунай, на тому боці, куди він дивиться, розбудується місто. У лівій руці Віктор тримає голуба (символ миру), а правицею – меч.
Про Белград можна багато розказувати, але час згадати спонсора семінару – Фонд Фрідріха Еберта, який через свої відділення у Белграді та Києві повністю профінансував захід. НСЖУ висловлює нашому партнеру щиру вдячність за надану можливість. До нових цікавих, професійних  і корисних зустрічей!


Юрій Михайліченко,
Київ-Белград-Київ