Блог им. Hanna →
Всякому городу нрав и права
Всякому городу нрав и права; всяка имеет свой ум голова«, — написав Григорій Савич Сковорода 250 років тому і мав рацію. Вочевидь мандрівному філософу, що походив немало шляхами Слобожанщини, було з чим порівняти. Так воно й зараз. Ось заїхав від Охтирки, здається зовсім небагато, у сусідню Харківську область, а вже бачиш низку характерних відмінностей. Це я про Чугуїв.
На іменинах пригощали чаєм
Приводом до відвідин Чугуєва стали мистецькі свята з нагоди 166-ї річниці від дня народження Іллі Юхимовича Рєпіна, майстра реалістичного живопису, що своєю працею здобув славу навіки — і собі, і місту, де народився. 5 серпня чугуївці щорічно святкують іменини свого славетного земляка. Навіть День міста прилаштували до цієї дати. Пам’ять про Рєпіна для Чугуєва – це та фішка, що не дає місту загубитися серед інших, її зберігають і культивують, формуючи тут певний історико-культурний простір. Аби долучитися до накопиченого за роки музейного багатства з Охтирки до Чугуєва, саме 5 серпня, поїхала група небайдужих до мистецтва людей: викладачі місцевої дитячої художньої школи, представники відділу культури та підзвітних йому організацій, а серед них і я – журналістка.
День видався надміру спекотний, але мета поїздки і отримані враження переважили усі погодні форс-мажори. До того ж, завбачливі організатори урочистостей подбали про паперові капелюшки для гостей, чим неабияк полегшили їхню участь. Бо вже о 10-й ранку, а саме в цей час розпочалися офіційні заходи на подвір’ї меморіальної садиби Рєпіних (з виступами і презентаціями), сонце пекло, як опівдні.
Коли відзвучали промови і привітання високих гостей, а були тут і міський голова Чугуєва, і начальство з Харкова, депутати, директори різних музеїв і митці, все шановне товариство рушило оглядати експозицію, де представлені декілька робіт великого художника, маються меморіальні раритети, відновлена вітальня дому Рєпіних тощо. Людей було чимало, що спричинило певну штовханину на невеличкому меморіальному подвір’ї, затиснутому між приватною забудовою та панельними багатоповерхівками.
Доки чекала своєї черги увійти у колишнє помешкання Рєпіних, розглядала дерева навколо хати, помічені інвентарними номерами. Прямо під вікнами – старанно доглянута номерна яблуня, обтяжена добрячим врожаєм. Цікаво, а яблука теж належать до музейних фондів?
Охочих гостинні господарі пригощали чаєм. У прес-релізі заходу це значилось як „Праздничное чаепитие Репин приглашает…
Чугуїв таки – не Охтирка
Датою заснування Чугуєва вважають 1638 рік. З 1817 по 1858-й місто було центром шести округів військових поселень, створених за указом Олександра I. Відтоді на довгі роки Чугуїв став містом військових. Зараз це районний центр, за переписом 2001 року тут мешкало трохи більше 36 тисяч населення.
Бачте, майже все як про Охтирку. І дата заснування і причетність до війська, мало того – до військової авіації… Але ця схожість суто теоретична. Коли ви ступите на чугуївську землю власними ніжками, ви побачите і відчуєте безліч виразних відмінностей. Ні. Чугуїв таки – не Охтирка! Що їх візуально об’єднує, так це стандартні житлові масиви радянської забудови, погані дороги і китайський крам базарних яток. Звісно, тут мається пам’ятник Леніну і площа Леніна, і в шухлядах чугуївців лежать паспорти громадян України. Але вони не говорять українською. На офіційних рєпінських заходах не прозвучало жодного українського слова. Мова посадовців і депутатів – виключно російська, на вулицях – теж. Спасибі музейним працівникам, вони мені подарували купу презентаційних матеріалів. Так от, усе це поліграфічне добро (дуже якісне, до речі), вгадайте, якою мовою видане? Російською.
Архітектура і розміщення історичної забудови Чугуєва настільки відрізняється від нашого Бульвару, і взагалі, від баченого мною раніше, що заслуговує на кілька хвилин стояння з роззявленим ротом, і певного часу біганини з фотоапаратом навколо побаченого. Величезний плац, в обрамленні архітектури прямих ліній і строгих казарменних форм, викликає в уяві солдатську муштру, шпіцрутени і кремезних уланів. І то нічого, що вся ця лаконічна розкіш — взірець військового патріотизму в архітектурі — дещо занедбана, а головна окраса ансамблю — приміщення Штабів військових поселень, 1831 року забудови – ховається за монументом вождю пролетаріату. Справжню красу спаплюжити важко.
Будівлю Штабів почали реставрувати, нещодавно в частині приміщень відкрили нову галерею художньо-меморіального музею І.Ю.Рєпіна. У день нашого приїзду, тут, окрім сталої експозиції, була і гостьова – акварелі Максиміліана Волошина з Будинку-музею в Коктебелі. Відчуваєте рівень? То ж бо й воно!
Споруда Штабів – велична й історична, протягом 180 років виконувала різні функції, в ній і сам Рєпін свого часу навчався. Галерея ж донедавна розміщувалася у соборі, але Московський патріархат вказав музейникам на двері. Зараз, у відновлених блискучих залах – багатюща колекція різножанрових витворів мистецтва.
Від соняхів
до кицьок
Між спогляданням міста та його історико-культурних цінностей, встигаємо відвідати й новітню експозицію – підсумки роботи ХІ-го Міжнародного Рєпінського пленеру. Вона розміщена у виставковому залі місцевого культурного центру Імідж. Споруда, правди нікуди діти, ремонту не бачила давно. Але пахощі свіжої олійної фарби та види Чугуєва, увіковічені на полотнах, отримують естетичну перемогу. Більше ста робіт художників з різних міст України, Росії, Німеччини представлені тут, а написали, кажуть, півтисячі. Додивилася, є роботи заслуженого художника України Олександра Чередниченка з Сум – напівстиглі кетяги горобини та неймовірно палкі соняхи рєпінської садиби.
Учасники пленеру переважно писали місцеві пейзажі, здалося, що найбільше тут саме соняхів, але є й двоє кошенят чи то дорослих кицьок з надзвичайно виразними очима.
Не буду стверджувати напевно, але підозра закралася, що кицьки для Чугуєва – теж якась ознака. Бо навіть нетривале перебування на вулиці Гвардійській, що веде до історичного центру міста, подарувала кілька зустрічей з вусатими і хвостатими.
До речі, подивували й велетенські пізнавальні написи на будинках. Номер будинку та назва вулиці читаються здаля, навіть володар слабкого зору без зусиль визначить місце свого перебування.
І чужому
навчайтесь, і свого не цурайтесь
У Чугуєві 5 серпня – заходи по всьому місту, з ранку до вечора. О 9-й, щойно ми приїхали, у тамтешньому міському парку урочисто відкрили Аrt-алею. Такий собі місцевий узвіз. Слід зауважити, що чугуївський парк, хоча й невеличкий, але досить затишний. Вже з самісінького ранку тут повно людей різного віку. Малі граються, старші відпочивають. Гойдалки і лавочки хоч не надто нові й презентабельні, але цілком пристойні, і головне – діючі.
Питаюся у Любові Бобарикіної, начальника відділу культури і туризму Охтирської міської ради, яка була у складі нашої групи, як їй ідея з мистецькою алеєю?
— Ідея подобається. В Охтирці, вважаю, не менше майстрів, яким під силу своїми роботами прикрасити місто, створити йому певний колорит, особливо у свята. Така алея могла би частково компенсувати відсутність картинної галереї, про необхідність якої художники говорять досить часто, спростити доступ зацікавлених осіб до результатів роботи творчих людей, народних майстрів і умільців.
Всі ми дуже задоволені з того, що змогли побачити стільки дивовижних речей: історичних, які прекрасно збереглися; і сучасних – надзвичайної цінності об’єктів. Чудові музейні комплекси!
Так, комплекси дійсно чудові. І мені особисто було заздрісно дивитися на чугуївське мистецьке надбання. На мій погляд, Охтирка в цьому відношенні програвала з сухим рахунком. Тому повернувшись додому я вирішила дізнатися думку першої особи міста щодо предмету моїх переживань.
— Я щойно приїхала з Чугуєва і вражена побаченим. А що ми можемо запропонувати гостям? – це вже я питаю міського голову Охтирки Ірину Демченко.
— Співробітниками краєзнавчого музею розроблені туристичні маршрути місцями історико-літературної, архітектурної спадщини, і вони діють. Зайдіть до музею і поцікавтеся. Я вам раджу. Не пожалкуєте. Ми просто не знаємо, що є у нашому місті…
Якось російська письменниця охтирського походження подарувала мені власну книгу, в якій серед іншого подавався лист Антона Павловича Чехова. Після відвідин Охтирки Чехов написав своєму другові, що Ахтырка от прочих городов Слобожанщины отличается своей европейскостью. Насправді нам є чим пишатися…
А подорожувати, щоб бачити нове – просто необхідно. Це стимулює до розвитку, до нових ідей. Побувавши у Чугуєві я подумала, що представники творчих професій неодмінно мусять пройтися рєпінськими стежками… Так виникла згадана вами поїздка.
Звісно, в Чугуївському проекті працюють державні гроші, музей – це радянська спадщина, експозиція формувалася ще з 60-х років минулого століття і вона містить унікальні речі. В Охтирці теж багато чого є, а ще більше було: і ремесла, і народні промисли, і військова слава, наша земля – батьківщина скількох літераторів! І художня галерея була, якщо ви пам’ятаєте, по провулку Харківському…
Безперечно, художникам треба виставлятися, бо це необхідний елемент самореалізації митця. Але для впровадження таких проектів потрібна ініціатива зацікавлених осіб, потрібен двигун, рушійна сила. А їх наразі немає.
До прикладу, немає у нас і Дня міста. Так склалося, що він святкується спільно з Днем визволення. Але ж це зовсім різні за смисловим навантаженням дати. Потрібно виокремити щось головне, з усього того розмаїття, що притаманне Охтирці, аби назвати його своєю візитівкою. Для Чугуєва – це, безперечно, Рєпін…
Ви, до речі, були на тамтешній залізниці?
— Ні, — кажу, — не довелося.
— Приміщення вокзалу побудовано при міністрі транспорту Григорії Кирпі. Прекрасна сучасна споруда, надзвичайно комфортна і ошатна. Так от, її зали оздоблені репродукціями картин Іллі Рєпіна… У Чугуєві все пов’язано з Рєпіним, все кипіло і варилося тут навколо його імені ще здавна.
Написав
12.08.2010 в 15:56
Тільки зареєстровані і авторизовані користувачі можуть залишати коментарі. Авторизуйтеся, будь ласка, або зарегистрируйтесь, якщо не зареєстровані.