Блог им. Hanna → Чи змінять картинку на кращу або ... всім хочеться до моря

Кожна моя подорож до Криму залишає по собі двояке відчуття: з одного боку – захоплення величчю тамтешньої природи, а з іншого – гіркота від жахливого її стану та занедбаності на тлі неприхованого намагання розтягти те добро по шматках.

А також від негостинності… ні, не пересічних кримчан (з цим проблем не виникало), йдеться про чудне ставлення до гостей півострова з боку працівників інфраструктури відпочинку. І тут відразу можна перейти до прикладу…
Одного дня ми з друзями намагалися оглянути Масандрівський палац – літню резиденцію російського царя Олександра ІІІ, розташовану височенько в горах. Щойно здолали підйом і озирнулись навколо, як до нас підійшов охоронець: «Маладиє люді, асвабадітє теріторію. Ми закриваємся».
— Почекайте, але ж ми приїхали здалеку, стомилися. Дозвольте хоч 5 хвилин, щоб зробити кілька фото…
Відповідь незабарилася вже від іншого охоронця. Одягнутий у чорне, з палицею на паску, чоловік як відрізав:
-Ви что і в гастроном так ходітє?!!! Сказано, закриваємся! Освободітє теріторію!
— Але ж ми гості!
— А ми – на работє! Всє вапроси к адміністрації!!!
Таким чином ми не змогли оглянули ту історичну пам’ятку… Спускатися з гори було значно легше, ніж підніматися вгору. Тому йшли потішаючись самі з себе. Ач які, гостинності захотіли.
Згодом нам роз’яснили люди знаючі: якби ми заплатили охоронцям, то могли би хоч прописатися у тому палаці. Так. Ось воно — бажання заробити на відпочивальниках, нічого не давши їм навзаєм. Як воно ріже око і дошкуляє!…
Аби користуватися послугами закритого для сторонніх пляжу (а ми мали таке право як гості одного з прибережних готелів) необхідно показати охоронцеві перепустку. Так от, за хисткими воротами, які давно забули що таке фарба, у досить відвертій позі сидить герой вестерну — поважний чолов’яга з велетенською каблучкою на руці. Він зводить очі до відпочивальників, що наближаються і гаркає: Готовьтє пропуск!
— Да нє вопрос! приготували. Ось він.
-Так… — чолов’яга бере до рук папірця, і повагом вголос зачитує зміст, — Трі чєловєка по 19-є.
По тому повертає папірця і втрачає до нього інтерес рівно на добу, до наступного ранку, коли все це кіно повториться знову. І ви думаєте, звідки така пильність і пересторога? А ось звідки. На згаданих вище воротях висить оголошення: «Вход на пляж – 20 грн.» При цьому, буквально у кроці від вартового з його оголошенням височіє смердючий контейнер зі сміттям, яке ніхто не квапиться вивозити. Отож, перш ніж змочити ніжки в омріяному морі, відпочивальники долають КПП та проходять вздовж монументальної сміттярки… Взагалі-то сміттярка – це окрема тема…
Південний берег Криму, з якого регулярно викачуються неймовірні кошти, і де кожен багатій намагається вхопити шматок землі, виглядає розтерзаним і розхристаним. Пам’ятки архітектури і парки, збудовані і закладені ще за царя, приваблюють туристів, але ж на монаршу спадщину у переважній більшості без сліз дивитися не сила. Навіть відносно доглянутий Левадійський палац подивував – виявляється літипи офісні кондиціонери можна навіть на такі величні стіни, які ніби-то охороняються державою!
Того дня саме йшов дощ. Під стінами палацу огиналося з сотню туристів. Всередину не пускали. Вихідний.
До речі, нас не хотіли пускати і в саму Лівадію. Як з води виріс перед автомобілем молодик: Вам куда? На пляж? Во дворец?
— До палацу, — кажемо.
— 30 грн.
— Кому 30 грн. і за що?
— Ми ЧП, виігралі тендер в поселковом совєтє…
Який тендер? Про що марить цей молодик при дорозі? Тендер на право косити з заїжджих простаків по тридцятці?
… Крим щільно завішаний білбордами відомих політиків (і хто за все це розмаїття заплатив?): вона працює, він – почує кожного, решта дадуть воду, дороги… Дороги й так на півострові не найгірші, а от узбіччя? Переважно це хащі й нетрі, притрушені сміттям та пилом. Після гарного дощу бруд змиває куди? У море.
До моря прагне не тільки прибережне сміття, змите швидкими гірськими потоками, до моря хочеться усім. Змерзлі узимку, втомлені роботою ми поспішаємо пірнути у лагідні солоні хвилі, вдихнути на повні груди п’янке морське повітря. Тільки до берега дійде не кожен. У всякому разі на ПБК. Був час, коли прибережна смуга, зайнята різного штибу санаторіями і пансіонатами, ще мала вільні місця. Зараз – жодного. У Місхорі нам казали, що тут маються пляжі по 700 грн. за вхід. А он то дача Юлі Володимирівни з власною канатною дорогою. А он режимний обєкт — санаторний комплекс «Дюльбер» — і хто там елітно відпочиває?
Між тим, у номері за 480 грн. на добу — напіввідірваний кран, майже не працездатний змивний бачок і повна відсутність ознак прибирання кімнати з боку персоналу готелю. Напевно, щоб відчути смак до відпочинку треба зупинятися, скажімо, у «Вилла Елена» по 3 тисячі грн. на добу.
Невже жодного позитивного враження?
Лагідність кримського сонця, щедрість цієї землі на красу важко затьмарити навіть огрядному охоронцеві з місцевого пляжу. Космічні ціни на фрукти і сувеніри все ж не відбивають охоту щось придбати. «Не переживайте так, — казав один тамтешній житель, — тут все з Одеси». Можливо й так, але ми приїхали в Крим, а значить, тут все кримське: і море, і сонце, і гори, і навіть ті ж нікчемні сувеніри, які ми скуповуємо, аби забути про них щойно повернувшись додому. Забувається і все погане. Натомість залишається прикольні фотки (див. вище) і сподівання, що наступного разу навколишня картинка неодмінно змінеться на краще.

Написав

Hanna,

06.10.2009 в 18:10